20–22 травня у місті Кракові, Польща, українські активістки, представниці правозахисних та дослідницьких організацій й академічної спільноти зібралися, аби обговорити роль турботи та доглядової праці в Україні в умовах повномасштабного російського вторгнення.
Зустріч відбулася в межах міжнародного дослідницького проєкту «Піклуватися, щоб виживати, виживати, щоб піклуватися» (Caring to Survive, Surviving to Care), який досліджує, як практики турботи, соціального відтворення та повсякденного виживання формують українське суспільство під час війни.
Учасниці обговорювали не лише результати дослідження, а й те, як ці напрацювання можуть бути використані для адвокації змін у соціальній політиці, трудових правах, сфері догляду та післявоєнному відновленні України.
Керівниця проєкту професорка Елізабер Прюгл з Женевського інституту післядипломної освіти, наголосила, що дослідження зосереджене на повсякденних практиках виживання та невидимій праці, без якої суспільство не могло б функціонувати:
«Ми задаємося питанням: що саме люди роблять щодня, аби виживати? Яку підтримку отримують ті, хто займається доглядовою працею? Нас особливо цікавить, як державні структури підтримують людей, які забезпечують соціальне відтворення та турботу».
Вона підкреслила, що проєкт поєднує перспективи безпеки та політичної економії, звертаючи увагу на те, що саме доглядова праця часто лишається невидимою, хоча є основою виживання під час війни.
Професорка Юлія Сорока з Харківського національного університету імені Каразіна та Женевського інституту післядипломної освіти зазначила, що дослідження має не лише академічну, а й практичну мету:
«Ми не можемо чекати завершення війни, щоб говорити про відновлення. Практики відновлення вже відбуваються зараз, і ми не хочемо відкладати зміни у суспільстві на “після війни».
За словами дослідниці, ключовими поняттями проєкту є соціальне відтворення, повсякденне виживання та континиум насильства — безперервність різних форм насильства, які пов’язані між собою.
Учасниця проєкту та дослідниця феміністичної політичної економії Нела Поробич звернула особливу увагу на зв’язок між турботою та структурним насильством:
«Ми бачимо наслідки насильства не лише як наслідки війни, а й як результат ширших процесів — економічних реформ, нерівності, деградації соціальної інфраструктури».
Аґнєшка Фаль-Дутра Сантос з Женевського інституту післядипломної освіти зазначила, що поняття «турботи» чи «піклування» не завжди зосереджується на тому факті, що їхнє виконання вимагає багато зусиль.
«Турбота – це спосіб буття у світі, ставлення, яке визнає та зосереджує потреби інших навколо нас. І це ставлення часто цінується як основа для побудови миру, особливо у феміністській літературі. Але не визнається, що турбота породжує багато роботи, яка часто є непомітною та невизнаною».
Учасниця проєкту та представниця Центру соціальних і трудових досліджень Ніна Потарська наголосила, що війна загострила кризу доглядової праці. Потреби у догляді та підтримці постійно зростають, водночас ця робота лишається невидимою:
«Зараз стало абсолютно очевидно, що жіноча репродуктивна праця — це центр існування суспільства».
Вона також підкреслила, що безпека не може зводитися лише до військової сфери:
«Безпека — це не лише зброя і силова відповідь. Це також соціальна сфера, турбота, можливість відпочити й жити далі».
Під час дискусій учасниці неодноразово наголошували: саме жінки сьогодні несуть основний тягар турботи — догляду за дітьми, літніми людьми, пораненими, ветеранами, людьми з інвалідністю та близькими, які переживають травму війни.
Учасниці також говорили про виснаження, яке супроводжує турботу в умовах війни, та про суспільний тиск на жінок, які часто змушені поєднувати оплачувану роботу, материнство, догляд за родиною та емоційну підтримку близьких.
Представниці громадських організацій, дослідниці та активістки наголошували: післявоєнне відновлення України не може зводитися лише до відбудови інфраструктури.
«Відновлення дуже часто сприймається лише як відбудова. Але про людей у цих процесах часто забувають», — зазначила Тетяна Черницька з Центру гендерної культури в Харкові.
Представниця організації «Позитивні жінки» Олена Стрижак звернула увагу на те, що турбота має бути частиною не лише приватного життя, а й організаційної культури.
«Я почну з своєї організації, почну впроваджувати принципи турботи на наших заходах. Хоча це й дуже важко пояснити донорам».
Правозахисниця Марта Чумало з організації «Жіночі перспективи» наголосила, що сьогодні жінки часто опиняються перед моральним вибором між турботою про інших та власним виснаженням.
«Я погоджуюсь, що турбота є важливою складовою безпеки. Але водночас це і великий інструмент, через який держава експлуатує жінок».
Дослідниця Дарина Коркач з платформи «Гендер в деталях» звернула увагу на ще один вимір доглядової праці — постійний дефіцит часу та неможливість належати собі:
«Є величезний тиск часу — і ти перестаєш належати собі».
Учасниці також говорили про виснаження, яке супроводжує турботу в умовах війни, та про суспільний тиск на жінок, які часто змушені поєднувати оплачувану роботу, материнство, догляд за родиною та емоційну підтримку близьких. Також учасниці говорили про права працівниць доглядової сфери, підтримку ветеранів та їхніх родин, доступність соціальних послуг, роль держави у сфері турботи і необхідність визнання доглядової праці як критично важливої для функціонування суспільства.
Учасниці наголошували: турбота не є «приватною жіночою справою». Це основа соціальної стійкості суспільства під час війни — і саме тому вона має ставати видимою на рівні державної політики, трудових прав та післявоєнного відновлення України.