Поняття війни та миру не є бінарним. Відсутність війни не тотожна миру. Мир — це також економічний розвиток суспільств, сприяти якому можуть локальні практики постконфліктних громад та їхні наявні чи змінювані гендерні структури.
Про це у передмові книги “Gender in Peacebuilding” під назвою “Локальна побудова миру крізь призму гендерних аспектів” (Local Peacebuilding through a Gender Lens) пише керівниця проєкту “Caring to Survive, Surviving to Care” Елізабет Пюгел у співавторстві з Рахель Кунц , Міміду Ачакпа, Анрі Мірттінен, Джой Оньєсо, Аріфа Рахмаваті, Крістель Рігаль та Венінг Удасморо.
Люди та громади в усьому світі мають багатий досвід у врегулюванні та трансформації насильницьких конфліктів. Вони сприяють зв’язкам, що перетинають релігійні, етнічні та ідеологічні розбіжності; використовують свій авторитет як члени сім’ї, уряду чи лідери громади для протидії ворожнечі; творчо порушують конфлікти та будують стосунки через своє мистецтво; а також організовуються політично для досягнення інклюзивних суспільств, — йдеться в статті.
Вони підкреслюють, що феміністичний підхід у дослідженнях миротворення приділяє окрему увагу значенню статі, віку, релігії та інших соціальних динамік, переплетення яких використовується як ресурс для побудови миру. Він робить фокус на повсякденному житті та динаміці домогосподарств. Але місцеві актори, ініціативи та процеси для встановлення миру в громадах часто залишаються невидимими. І хоча зовнішнє залучення до повоєнної відбудови декларує феміністичні підходи, вони часто приймають форми “гендерного мейнстрімінгу”, надаючи перевагу технічним рішенням та не заглиблюючись у локальні владні відносини.
Ці процеси були детальніше розглянуті на прикладі Індонезії та Нігерії, які мають активне громадянське суспільство та різноманітний ландшафт місцевої діяльності з миробудівництва.
Лідери громад у штаті Дельта в Нігерії наголошували на важливості турботливих стосунків для миру та вважали особливу роль матерів у досягненні “гармонії”. Однак активісти з розбудови миру, які працювали в Дельті, стикалися із погрозами, коли виникало враження, що вони узурпують владу, і вважалося недоречним для жінок приєднуватися до груп самосуду (Булдук, Оньєсо та Ачакпа). В Ачеху другорядний статус жінок під час повстання став очевидним, коли колишніх комбатантів виключали з економічних та політичних виплат у програмах постконфліктної реінтеграції, якщо вони не були близькі до елітних чоловіків (Рахмаваті). Структурна логіка гендеру таким чином (відтворює) розподіл праці та влади в миротворчості, де економічна та політична участь зарезервована для чоловіків, тоді як жінкам відмовляють у роботі та відводять до неформальних процесів та роботи на низовому рівні, — йдеться в статті.
Однак попри цю структуруючу логіку гендеру, що породжує нерівність, вона іноді також дає змогу діяти самостійно, коли патріархальні гендерні конструкції надають жінці особливі повноваження. Наприклад, у Джосі, Нігерії, жінки розповіли про свою владу як матерів і дружин над чоловіками всередині сімʼї, що запобігала їхньому приєднанню до насильства в громаді. Іноді гендерно обумовлені ролі в умовах розбудови миру змінюються, і, наприклад, жінки-колишні комбатанти відмовляються повертатися до традиційного порядку після припинення бойових дій і прагнуть політичної активності, як у випадку з плем’янами Інонґ Балі в Ачеху.
Це також стосується активісток, які виступають проти захоплення земель у Східній Яві та порушують консервативні гендерні порядки, що відводять їх до домашньої сфери, беручи участь у публічних протестах та саботажі проти компаній (Удасморо та Прюгл). В обох випадках виникають нові можливості для формування розуміння та практики миротворчості у поєднанні з переосмисленням жіночності, — йдеться в статті.
У випадку Східної Яви жінок запрошували вийти на передову протестів проти захоплення земель, аби зменшити насильство щодо протестувальників. І хоча їх таким чином намагалися використати для інших цілей, жінки змогли розширити свою політичну діяльність. Водночас в ряді випадків процес реінтеграції приніс користь лише небагатьом. Наприклад, в Ачеху хоча жінки-колишні комбатантки не стикаються із соціальною стигмою, їхній доступ до переваг економічної та політичної реінтеграції сильно залежить від близькості до чоловіків при владі. А в Дельті гендерна логіка призводить до привілейованого працевлаштування для молодих чоловіків.
У підсумку, огляд різних практик відбудови визначив гендерно справедливий економічний розвиток як важливу сферу для розбудови миру.
Забезпечення економічної участі жінок мало наслідком зміну місцевих гендерних норм: жінки-бенефіціари кооперативної ініціативи почувалися впевненіше, кидаючи виклик лідерству у своїх громадах та колективно висловлюючи свою думку. Таким чином, гендер було реконструйовано, і виникли нові владні відносини для нового гендерного миру, — наголошується в статті.