Дослідження повсякденних практик людей, які живуть у ситуації насильства, можуть сприяти зниженню конфліктів та побудові миру. Однак спрощений підхід до сприйняття гендерних ролей та інтерсекційність при розгляді подібних кейсів ставить під загрозу цей потенціал.
Про це у статті “Гендер та мікродинаміка насильницьких конфліктів” (Gender and the micro-dynamics of violent conflicts) пише керівниця проєкту “Caring to Survive, Surviving to Care” Елізабет Пюгел у співавторстві з Рахель Кунц.
Їхні спостереження базуються на прикладах роботи в громадах Індонезії та Нігерії.
Як зазначають авторки, на відміну від традиційних макротеорій, що пояснюють конфлікти через державні інтереси, економічні фактори чи політичні режими, цей підхід дозволяє побачити, як саме конфлікти відтворюються, трансформуються або стримуються у щоденній взаємодії.
“Без зосередження уваги на мікродинаміці насильницьких конфліктів, реалії, знання та практики людей у громадах, що постраждали від насильства, залишаються прихованими”, — кажуть вони.
Таким чином, мікроперспектива відкриває доступ до “невидимих” аспектів конфлікту, які залишаються поза увагою структурних пояснень. Ключовим елементом такого підходу є аналіз гендерних ролей, які можуть як сприяти ескалації насильства, так і виступати ресурсом для його стримування. Однак дослідниці застерігають від спрощення.
“Маскулінність вийшла на центральне місце, і наукові дослідження ризикують встановити насильство як суттєву характеристику чоловіків”, — підкреслюють вони.
Ця критика спрямована проти спрощених уявлень про нібито “природний” зв’язок між чоловічістю та насильством і наголошує на необхідності розуміти маскулінність як змінну, контекстуальну і таку, що може набувати різних форм.
Важливим аналітичним інструментом у цьому підході виступає також концепція інтерсекційності, яка дозволяє враховувати взаємодію різних соціальних факторів — гендеру, етнічності, класу, віку, релігії тощо. Такий підхід показує, що досвід конфлікту не є універсальним, а формується на перетині різних структур нерівності та ідентичностей. Це, у свою чергу, дає змогу більш точно аналізувати як причини, так і динаміку насильства на локальному рівні.
Попри аналітичну цінність, мікропідхід ставить перед дослідниками низку теоретичних і методологічних викликів. Серед них — ризик надмірного узагальнення, складність врахування всіх релевантних факторів та небезпека відтворення тих самих категорій, які дослідження прагне деконструювати. Водночас автори наголошують, що саме звернення до повсякденних практик і “вбудованого” знання людей, які живуть у конфлікті, дозволяє формувати більш релевантне та практичне знання, зокрема для миротворчих ініціатив.