У Києві панує антикомуністична істерія. Після заборони радянської символіки на початку цього року суд визнав Комуністичну партію України поза законом, заборонивши їй організовувати та брати участь у виборах.
У Севастополі на пам'ятнику встановлено троянду. Фото: агентство Anadolu/Getty Images
У Києві панує антикомуністична істерія. Після заборони радянської символіки на початку цього року суд визнав Комуністичну партію України поза законом , заборонивши їй організовувати та брати участь у виборах.
Заборону розкритикували захисники громадянських свобод, які стверджують, що вона суперечить Європейській конвенції з прав людини, підписаною в Україні. Відповідно до конвенції, політичну партію не можна забороняти через її символіку – скоріше має бути «доведена діяльність», небезпечна для національної безпеки.
Але іронія в тому, що Комуністична партія України не є ні комуністичною, ні небезпечною. Єдине, що об’єднує партію з рішучими більшовицькими революціонерами минулого, які не щадили ні себе, ні інших, – це відданість радянській символіці та звернення до порожніх «марксистсько-ленінських» фраз.
Комуністична партія України була найпопулярнішою політичною групою в країні під час ринкових реформ у 1990-х роках, але з тих пір виродилася в консервативну та проросійську, а не проробітничу групу, поступово втрачаючи своїх виборців і людей похилого віку.
Лідери партії стали частиною буржуазної еліти і запросили підтримку бізнесу для своєї справи. Найбагатша жінка попередньої сесії українського парламенту, мультимільйонерка Оксана Калєтнік, входила до групи комуністів.
Після падіння уряду Віктора Януковича після проєвропейських протестів на Майдані в 2014 році деякі комуністичні активісти та місцеві організації підтримали сепаратистське повстання на сході країни. Проте партійне керівництво неодноразово заявляло про підтримку територіальної цілісності України та виключало зі свого складу незгодних.
Непослідовна позиція партії щодо війни на сході України є однією з причин її нинішньої кризи. Воно істерично критикувало «націонал-фашистський» режим, який запанував у Києві, не сказавши жодного критичного слова на адресу Росії.
Проте його заяви не були підкріплені справами. Лідери Комуністичної партії розчарували багатьох колишніх членів, які очікували більш рішучих дій проти постмайданного уряду мільярдера-шоколадного магната Петра Порошенка.
У поєднанні з втратою значної частини прокомуністичного електорату в російських і контрольованих сепаратистами Криму та на Донбасі партія не змогла потрапити до парламенту в жовтні 2014 року вперше в своїй історії.
Протестувальники Майдану оточують міліціонерів під час повстання, яке повалило попередню владу в Україні. Фото: Коммерсант фото/Комерсант через Getty Images
Незважаючи на заборону на місцеві вибори два місяці тому, кандидати від Комуністичної партії брали участь під прапором партії «Нова держава», але показали ще гірші результати, набравши лише трохи більше одного відсотка голосів.
Зараз комуністична партія – це просто легкий козел відпущення. Українській владі потрібно продовжувати ідеологічну війну, щоб відвернути увагу від зростання цін і жорсткої економії. Роблячи це, він створює політичну нетерпимість у країні, яка вже роздирається війною.
Заборона не зробить партію сильнішою. Це не та організація, яка здатна збиватися, йти в підпілля і воювати. Він звернеться до Європейського суду з прав людини і цілком може виграти справу – як це сталося в подібних ситуаціях антикомуністичних репресій і цензури у Східній Європі.
Але репресії та поразки на виборах загострили і без того глибокі внутрішні розбіжності в партії. Нещодавно 19 місцевих лідерів південно- та східноукраїнських організацій вийшли з центрального комітету на знак протесту проти репресій внутрішнього інакомислення.
Вони звинуватили вкрай непопулярного Петра Симоненка, який очолює партію з моменту її заснування у 1993 році.
Лівий фланг української політики поки вакантний, але ненадовго. Ймовірно, з’являться нові «ліві» політичні проекти, спонсоровані олігархами, які намагатимуться зібрати голоси колишніх комуністів і частину місцевого членства.
З іншого боку, ймовірно, виникне якась «проукраїнська ліва» партія, щоб легітимізувати владу в очах Заходу. Вона здебільшого підтримуватиме політику уряду проти Росії та сепаратистів Донбасу, але критикуватиме її з м’яких соціал-демократичних чи ліво-ліберальних позицій.
Але справжні ліві не повинні ставати пішаками у виборчих іграх олігархів або діяти як лояльні відбілювачі неоліберального націоналістичного уряду.
Нова ліва партія має бути глибоко впроваджена в українські громадські рухи та профспілки. Вона не має бути ні прокиївською, ні промосковською, а об’єднує простих людей на заході та сході у боротьбі за їхні спільні класові інтереси проти спільних ворогів у Києві, Донецьку, Москві, Брюсселі та Вашингтоні.
Справжній інтернаціоналізм і повернення до класового коріння – єдиний шлях для нових лівих в Україні. Кожна людина, яка цінує демократію, повинна виступати проти заборони Комуністичної партії. Це порушує права людини. Це додає політичної істерії. Це відволікає увагу від нагальних проблем української економіки.
Але ми маємо розуміти помилки комуністів і уникати їх у перебудові українських лівих.