Одна з найважливіших форм праці, яка допомагає Україні вистояти під час російського вторгнення, залишається майже невидимою.
За межами фронту несчисленні години доглядової праці підтримують життя громад: люди піклуються про літніх родичів, допомагають внутрішньо переміщеним особам, навчають дітей, лікують поранених та підтримують тих, хто пережив війну. Проте значна частина цієї праці залишається неоплачуваною або низькооплачуваною і досі не отримує належного суспільного визнання.
На думку професорки Женевського інституту міжнародних відносин та розвитку Елізабет Прюгл, яка очолює міжнародний дослідницький проєкт «Піклуватися, щоб виживати, виживати, щоб піклуватися» (Caring to Survive, Surviving to Care), переоцінка цієї праці має змінити наше бачення відбудови України. Проєкт досліджує, як війна змінює працю турботи та чому її визнання є необхідною умовою для побудови стійкої й справедливої повоєнної України.
Під час війни доглядова праця зросла в рази
Дослідження показує, що після початку повномасштабного російського вторгнення обсяг доглядової праці стрімко зріс. Родини були змушені поєднувати догляд за дітьми, які навчаються дистанційно, підтримку близьких, поранених унаслідок бойових дій або тих, хто повернувся з фронту, допомогу літнім людям, які втратили свої соціальні зв’язки, а також підтримку внутрішньо переміщених осіб, які втратили житло та засоби до існування.
Одночасно соціальні працівники, медичні сестри, вчителі та волонтери взяли на себе дедалі більший обсяг роботи, нерідко працюючи в умовах обмежених ресурсів і без належного суспільного визнання.
«Найцікавіше, що ми побачили, досліджуючи працю турботи в Україні, — це просто її величезний обсяг. Очевидно, що під час війни потреба у праці турботи зростає в геометричній прогресії», — зазначає професорка Прюгл.
Значна частина цієї роботи відбувається непомітно — у сім’ях, громадах, між сусідами. Українці підтримують своїх рідних, допомагають незнайомим людям, а волонтери заповнюють прогалини там, де державні інституції перевантажені або не мають достатніх ресурсів.
Водночас величезний внесок цієї праці часто залишається невидимим.
«Наш проєкт документує цю працю. Один із головних висновків полягає в тому, що війна створює нову економіку та нові суспільні потреби, які забезпечуються різними формами праці. І ця праця має бути визнана», — наголошує дослідниця.
Визнання праці турботи має стати одним із пріоритетів відбудови
Однією з головних рекомендацій проєкту є проста, але надзвичайно важлива ідея: неоплачувана та низькооплачувана доглядова праця повинна бути визнана одним із фундаментів відновлення України.
Сьогодні дискусії про відбудову переважно зосереджені на інфраструктурі, інвестиціях та економічному розвитку. Утім, на переконання Елізабет Пругль, вони мають враховувати й ту працю, яка щодня забезпечує функціонування суспільства.
«Жінки виконують величезний обсяг роботи. Вони є ключовими для стійкості суспільства та для виживання українців і українського суспільства загалом», — підкреслює вона.
Визнання доглядової праці також означає необхідність інвестувати в тих, хто професійно виконує цю роботу. Проєкт наголошує на важливості розвитку системи соціального захисту, а також підвищення заробітної плати й покращення умов праці соціальних працівників, медичних сестер, працівників освіти та інших представників професій турботи.
«Вони є такими ж важливими для виживання суспільства, як і військові», — зазначає професорка.
Війна змінює роль жінок, але нерівність зберігається
Війна посилила дискусії про становище жінок і гендерну рівність в Україні. З одного боку, традиційний гендерний розподіл праці став ще помітнішим: багато чоловіків служать у війську, тоді як жінки беруть на себе дедалі більше відповідальності вдома та в громадах. Це посилює нерівномірний розподіл неоплачуваної праці турботи.
Водночас війна відкрила для жінок і нові можливості. Вони приходять у професії, які раніше були для них менш доступними, займають нові посади, активніше долучаються до суспільного життя та беруть на себе лідерські ролі.
На думку професорки Прюгл, ці процеси одночасно створюють нові виклики та відкривають перспективи для більш рівноправного майбутнього України.
Важливу роль у цьому відіграє й процес європейської інтеграції. У межах підготовки до вступу до Європейського Союзу Україна ухвалила низку законодавчих змін, спрямованих на забезпечення рівності та недискримінації, ратифікувала Стамбульську конвенцію у 2022 році та затвердила Державну стратегію забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.
За словами дослідниці, ці кроки мають значний потенціал для просування гендерної рівності за умови їх повноцінної реалізації.
Громадянське суспільство має бути учасником відбудови
На переконання Елізабет Прюгл, успішна відбудова України неможлива без активної участі громадянського суспільства. До процесу ухвалення рішень мають бути залучені не лише державні органи та міжнародні партнери, а й громадські організації, насамперед феміністичні, які безпосередньо працюють із жінками та добре розуміють, яку роль вони відіграють під час війни.
«Щоб подолати наслідки війни та побудувати нове, більш рівноправне суспільство, необхідно насамперед визнати працю жінок, а також забезпечити участь громадянського суспільства у процесах відбудови нової України», — підсумовує вона.