Наприкінці червня на Конференції з питань відновлення України в Гданську (Польща) було присутньо понад двісті підприємств, вісімдесят два з яких були з України. Але з вісімдесяти трьох галузевих профспілок України жодна не мала навіть стенду, не кажучи вже про місце на головній панелі. Ця асиметрія є показовою, — пише у репортажі з цьогорічної URC для журналу Jacobin Олександр Кисельов.
Свою критичну позицію щодо такого бізнесцентричного підходу профспілковці та активісти й активістки озвучили в рамках URC під час заходу “На шляху до стійкої України: умови для прогресивного відновлення” (Towards a Resilient Ukraine: Conditions for a Progressive Recovery), організованого Friedrich-Ebert-Stiftung. Так, представниця Центру соціальних та трудових досліджень Ніна Потарська наголосила: успіх післявоєнної відбудови визначатиметься не лише обсягом інвестицій чи кількістю відновлених об’єктів інфраструктури, а насамперед тим, чи стане Україна країною, до якої люди захочуть повернутися.
Під час одного з паралельних заходів дослідниця звернула увагу, що дискусії про реконструкцію сьогодні переважно зосереджені на фінансуванні, інституціях та великих інфраструктурних проєктах. Водночас значно менше говорять про соціальні умови життя — доступне житло, якісну освіту, охорону здоров’я, громадський транспорт, систему догляду та гідну працю. Саме ці фактори, за словами Потарської, визначатимуть, чи повернуться до України мільйони людей, які були змушені виїхати через війну.
Окремо вона наголосила на ролі державних закупівель як одного з ключових інструментів формування майбутнього ринку праці. На її думку, державні контракти можуть стимулювати створення якісних робочих місць, справедливу оплату праці, розвиток професійного навчання та місцевої зайнятості, якщо критерієм стане не лише найнижча ціна, а й соціальні стандарти. Проте ця тема майже не звучала під час основних дискусій конференції.
Працівники залишаються поза процесом ухвалення рішень
Водночас учасники конференції від українського профспілкового та громадського середовища звернули увагу на серйозний дисбаланс представництва. Попри рекордну кількість бізнесу та міжнародних донорів, українські профспілки фактично не були представлені на головних дискусійних майданчиках.
Особливо гостро цю проблему окреслила Наталія Землянська, представниця Профспілки виробників, підприємців та працівників-мігрантів. За її словами, під час конференції українських працівників здебільшого розглядали як ресурс для реалізації майбутніх проєктів, а не як повноправних учасників відбудови.
Вона звернула увагу, що понад п’ять тисяч із семи з половиною тисяч учасників представляли бізнес, тоді як профспілковий голос практично не був представлений на центральних панелях. На її думку, така ситуація свідчить про відсутність справжнього соціального діалогу щодо післявоєнного розвитку країни.
Землянська також різко розкритикувала підготовку нового Трудового кодексу. Вона нагадала, що ще торік уряд, роботодавці та профспілки підписали тристоронній меморандум, який передбачав погодження змін до трудового законодавства із соціальними партнерами. Однак нинішній законопроєкт, за її словами, просувається без виконання цих домовленостей. Вона також зазначила, що мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум сьогодні залишаються далекими від реальних потреб українців.
Новий Трудовий кодекс не є вимогою ЄС
Юрист із трудового права Віталій Дудін також поставив під сумнів аргументи про необхідність масштабної дерегуляції трудових відносин. За його словами, Європейський Союз не вимагає від України послаблення трудових гарантій як умови євроінтеграції, а Світовий банк вже давно відмовився оцінювати країни за рівнем дерегуляції ринку праці.
На його думку, новий Трудовий кодекс є насамперед внутрішньополітичним вибором, який посилює позиції роботодавців, а не вимогою міжнародних партнерів.
Дудін також звернув увагу на ризики масштабної приватизації критичної інфраструктури під час післявоєнної відбудови. Він вважає, що комерціалізація сфер, які традиційно виконували суспільну функцію, може призвести до зростання тарифів і втрати державного контролю над ключовими системами.
Окремо експерт нагадав, що працівники критичної інфраструктури, які забезпечують функціонування країни під час війни, досі не мають належних гарантій компенсації за поранення, отримані внаслідок російських обстрілів.
Відбудова — це питання не лише економіки
Під час конференції звучали й офіційні оцінки необхідних ресурсів для реконструкції. Представники Європейської комісії наголосили, що подальше фінансування буде пов’язане з продовженням реформ у сфері верховенства права та боротьби з корупцією. Водночас Світовий банк оцінює загальну вартість відбудови України більш ніж у 580 млрд доларів.
Учасники громадянського суспільства, однак, закликали не зводити процес відновлення лише до фінансових показників. На їхню думку, головне питання полягає в тому, хто саме визначатиме правила післявоєнного розвитку України та чи матимуть у цьому процесі реальний голос працівники, профспілки й громадяни, які безпосередньо відбудовуватимуть країну.
Саме на цьому наголосила і Ніна Потарська: відбудова має оцінюватися не лише за кількістю вкладених мільярдів чи відремонтованих об’єктів, а передусім за тим, чи створює вона справедливі умови праці, якісні соціальні послуги та гідне життя для людей, які мають повернутися і будувати майбутнє України.