Відбудова України після війни стосується не лише житла, доріг чи інфраструктури. Не менш важливим є відновлення соціальних зв’язків, довіри та спільнот, які зазнали серйозних втрат через війну та вимушене переміщення.
На цьому наголошує Аґнєшка Фаль-Дутра Сантос, проєктна менеджерка дослідження «Піклуватися, щоб виживати, виживати, щоб піклуватися» (Caring to Survive, Surviving to Care) з Женевського вищого інституту міжнародних відносин та студій розвитку.
За її словами, інтерв’ю, проведені в межах дослідження, показують, що люди докладають значних зусиль для того, щоб зберігати та відновлювати соціальні зв’язки після переміщення.
«Ми бачимо, як люди намагаються залишатися на зв’язку зі своїми родичами, долучатися до нових спільнот, організовувати щось навколо себе. У нас навіть була людина, яка вступила до туристичного клубу, щоб відновити відчуття спільноти в тому місці, куди її було переміщено», — розповідає дослідниця.
За словами Аґнєшки Фаль-Дутра Сантос, такі практики є надзвичайно важливими для відновлення довіри та почуття приналежності, однак вони рідко розглядаються як частина політики відбудови.
«Ми бачимо ці спроби відбудувати соціальні мережі, знайти способи знову налагодити зв’язки з людьми, сформувати нову довіру та вибудувати довіру в нових місцях і з новими людьми», — зазначає вона.
На її думку, процес відновлення соціальної тканини суспільства потребує більшої уваги з боку держави та міжнародних партнерів.
«На рівні політики це насправді не визнається як щось, що відбувається або має значення для процесу відбудови. Тому нам потрібен більш цілеспрямований, більш спланований, більш структурований і більш підтримуваний підхід до відновлення соціальних мереж і соціальної тканини суспільства», — наголошує дослідниця.
Окрему увагу команда проєкту приділяє тому, як війна змінює життя громад. Інтерв’ю, проведені в Харкові та Львові, показують доволі парадоксальну тенденцію: громади стають більш організованими та мобілізованими, але водночас можуть ставати більш ізольованими.
«Цей зв’язок між тим, що відбувається з громадами — як вони під час війни стають більш організованими та мобілізованими, але також певною мірою більш ізольованими, — і тим, який вплив це має на форми догляду та підтримки, є дуже цікавим явищем, яке ми бачимо у наших інтерв’ю», — каже Аґнєшка Фаль-Дутра Сантос.
Водночас війна спричинила безпрецедентний сплеск солідарності. Саме громади часто взяли на себе частину функцій підтримки, коли потреби в догляді різко зросли, а доступ до державних послуг став більш обмеженим.
«Ми бачимо, як люди організовуються, щоб приносити їжу тим, хто ховається в метро; як люди прибирають свої райони та громади, відбудовують дороги, допомагають переселенцям і приймають інших людей у власних домівках», — розповідає вона.
За словами дослідниці, цей досвід взаємодопомоги став однією з найважливіших відповідей суспільства на виклики війни.
Проте руйнування соціальних зв’язків має й інший бік. Саме через мережі підтримки люди зазвичай організовують догляд за дітьми, батьками, близькими та самими собою. Коли ці зв’язки розриваються через війну або переміщення, навантаження на окремих людей значно зростає.
«Ми покладаємося на соціальні зв’язки, щоб забезпечувати й отримувати догляд у повсякденному житті. Коли вони руйнуються через війну, це змінює весь баланс. Це змінює те, як ми маємо думати про догляд, як ми маємо його планувати, і збільшує навантаження на окрему людину», — пояснює Аґнєшка Фаль-Дутра Сантос.
Особливо гостро це відчувають жінки, які часто беруть на себе значну частину невидимої доглядової праці. Багато учасниць дослідження розповідали про постійну необхідність підтримувати контакти з родичами, які опинилися в різних містах або країнах.
«Люди розповідали нам про те, скільки ментальних зусиль, планування та постійних думок вони вкладають у підтримання зв’язку з родичами, які виїхали. Це форма невидимої праці, яка непропорційно лягає на жінок — як практично, так і емоційно», — зазначає вона.
На думку дослідниці, саме тому підтримка доглядової праці має стати частиною політики відновлення.
«У результаті самі жінки також потребують турботи. Їм потрібна більша підтримка, психологічна допомога та супровід, які наразі недостатньо доступні, особливо в умовах війни», — підсумовує Аґнєшка Фаль-Дутра Сантос.