В Україні наростає класовий конфлікт. Аналітичний огляд, жовтень 2011
Попри загальні суспільні очікування та широке обговорення у міжнародних медіа арешту Юлії Тимошенко минулий місяць запам’ятався не стільки протестами з боку прихильників та супротивників екс-прем’єрки, скільки радикалізацією (нехай навіть і позірною) громадських виступів, як-от численні штурми Верховної Ради «чорнобильцями» та «афганцями». Чи збільшилася кількість протестів у порівнянні з минулим роком? Наскільки можна говорити про радикалізацію громадських виступів? Як реагує на ці процеси влада? Про це та інше інформуємо вас у місячному аналітичному огляді Центру соціальних і трудових досліджень.
За кількісними показниками минулий місяць не вирізнявся винятково великою кількістю протестів – усередньому 8,3 протестних дій на день, у той час як середній показник за перші 12 місяців моніторингу з жовтня 2009-го по вересень 2010-го становив 7,7 протестних дій на день. А в листопаді минулого року під час піку протестів підприємців проти нового Податкового кодексу в середньому відбувалось близько 11 протестів на день. Разом з тим, у жовтні цього року було зафіксовано 36 випадків негативної реакції з боку держави на протести. Той факт, що затримання та арешт стали найпопулярнішим методом боротьби з протестами та за минулий місяць застосовувалися майже в 30% випадків, має насторожувати.
Аби пояснити причини негативних реакцій, варто описати специфіку минуломісячних протестів: можливо, реакція була адекватна протестним діям?
Спершу поглянемо на тематику протестів. Порівнюючи дані за жовтень поточного року з минулорічними показниками слід зазначити, що частка протестних дій, що піднімали соціально-економічні питання, в минулому місяці була нижче середньої і складала 45% проти 56% минулого року. Натомість, частка протестів пов’язаних з політичною боротьбою сягнула 42% в порівнянні з 10% за перші 12 місяців моніторингу. Частково таке збільшення кількості політичних протестів пов’язано з тим, що за оновленою методологією фіксується до трьох конфліктних питань для кожної протестної дії, а тому сума відсотків по розподілу конфліктних питань може бути більше 100.
Але зміна нашої методології сама по собі не може пояснити чотирикратне перевищення частки протестів навколо політичної боротьби. До таких відносяться протести проти або за конкретних політиків, партій, уряду, політичної сили, а також передвиборчі акції. У жовтні цього року політичні протести подекуди поєднувалися з соціально-економічними питаннями, зокрема, щодо підвищення зарплат та виплат заборгованостей, збереження пільг та зниження податків для дрібних підприємців. У той же час соціально-економічні протести «чорнобильців», «афганців», дрібних підприємців нерідко висували й політичні вимоги аж до розпуску Верховної Ради та відставки уряду. Значна частка політичних протестів була пов’язана з резонансним арештом Юлії Тимошенко та іншими акціями опозиційних партій. Але такий високий показник (60 дій на місяць) отримано з урахуванням кожного дня тривалих наметових містечок (зокрема, в Києві перед Печерським судом та в Луцьку) на підтримку ув’язненої екс-прем’єрки. Разом з тим іноді навіть у протестах на підтримку Тимошенко лунала соціально-економічно складова. Так, наприклад, в середині жовтня в Тернопільській області активістами «Батьківщини» було перекрито трасу і з вуст протестуючих лунали гасла, котрі критикували пенсійну реформу та скасування державної допомоги для пільговиків.
Чи вказує висока частка протестів присвячених політичній боротьбі на тенденцію до загальної політизації протесту в Україні?
За перші 12 місяців моніторингу показник участі політиків чи партій в протестах був вкрай низьким – лише 24%. При чому партії брали участь, насамперед, у протестах присвячених ідеологічним конфліктам (36%) та політичній боротьбі (25%), полишаючи соціально-економічні проблеми (20%) та питання громадянських прав (19%) неформальним самоорганізованим ініціативам.Минулого ж місяця партії проявили неабияку активність долучившись до майже 53% протестних дій, але цей приріст відбувся за рахунок потроєння кількості протестів, присвячених політичній боротьбі. Ця тема піднімалася у 70% протестних діях за участі політичних партій, у той час як соціально-економічні та ідеологічні питання – лише в 20% та 16% відповідно. Як бачимо, партії були активні тоді, коли протест стосувався політичної боротьби, у той час як більшість протестів в Україні стосується соціально-економічних питань. Це демонструє явні розбіжності між інтересами народу та політичними партіями, які начебто мали би цей народ представляти. В порівнянні з минулорічними даними у жовтні цього року частка протестів за участі політичних партій, які піднімали соціально-економічні проблеми, не змінилася (20%).
У жовтні в порівнянні з даними за перші 12 місяців моніторингу спостерігалася відносно значна частка протестних дій за участю неурядових організацій, особливо в соціально-економічній сфері (57% проти 41%) та в сфері політичної боротьби (41% проти 14% того року). Середній показник протестів за участі виключно неформальних ініціатив склав лише 29% порівняно з 40% минулого року, що свідчить про зростання участі громадських організацій в протестній активності.
У 2010 р. ми відмічали аполітичність та локальність соціально-економічних протестів. Саме тоді порівняння української ситуації з європейськими багатомільйонними профспілковими протестами у Франції, заворушеннями у Греції та студентськими виступами в Британії не викликали надії на зміни, адже в українському контексті протести були малочисельними та розпорошеними. Але вже в останні три місяці минулого року з розвитком загальнонаціональної кампанії дрібних підприємців проти нового Податкового кодексу тенденція до політизації протестних дій вже почала проявлятися. Якщо за перші 12 місяців моніторингу центральні органи влади були ціллю протестів лише в 16% випадків, то в минулому місяці – в 31%. Для соціально-економічних протестів різниця ще більш відчутна – 13% та 34% відповідно. Намагаючись впоратися з економічною кризою, правлячий клас низкою реформ та заходів «суворої економії» перекладає наслідки кризи на нижчі верстви населення, викликаючи політизацію та збільшення масштабів українського протесту. Наразі зрозуміло, що Податковий майдан не був поодиноким випадком наближення української ситуації до європейського контексту. Не зважаючи на поки що значні відмінності в кількості учасників протестних дій, їх характер подібний – і в Україні, і поза її межами спостерігається загострення класового конфлікту. Так, наприклад, учасники руху Occupyкидають виклик одному відсотку багатіїв. Учасники грецьких бунтів обурюються з приводу того, що пересічні громадяни мають страждати через дії фінансистів. Ліквідатори та жертви Чорнобильської катастрофи, ветерани Афганської війни не збираються відмовлятися від своїх заслужених виплат у країні, яка утримує 21 мільярдера.
Як бачимо, соціально-економічний протест в Україні набуває характеру масових загальноукраїнських кампаній з гострою критикою урядової політики. Владні реакції на протест так само змінюються, але вже в репресивному руслі. Вище вже зазначалося, що найпопулярнішою відповіддю держави серед негативних реакцій були затримання та арешти (11 випадків). Також часто застосувалися заборона через суд та перешкоджання протестним діям вже при спробі їх провести – найчастіше з боку міліції (по 6 дій відповідно).
Водночас, переважна більшість (87%) протестних дій за минулий місяць здійснювалася у цілком законний та мирний спосіб – у формі мітингів, пікетів, маршів, демонстрацій, наметових містечок. Порівняно з даними за перші 12 місяців моніторингу частка конфронтаційних дій (проривів, «штурмів», перекриття доріг тощо) була значно меншою – 7% проти 26%. Лише 6% протестних дій у жовтні цього року можна було класифікувати як насильницькі (переважно це були бійки).
У той час, як громадяни майже завжди протестували у мирний, ненасильницький спосіб, держава частіше застосовувала проти них репресивні заходи. Так на 100 протестних дій у жовтні припадало 14 репресивних, у той час як усередньому за перші 12 місяців моніторингу це співвідношення складало 12 до 100.
Влада, як завжди, не бачить далі свого носа. У відповідь на загострення в Україні соціальних проблем та наростання класових протиріч держава частіше вдається до репресій. За цим лакмусовим папірцем нескладно побачити, чиїми проблемами вона опікується та інтереси якого класу захищає. Перефразовуючи відому приказку, коли правлячий клас не цікавиться життям простих людей, то прості люди зацікавляться життям олігархів.
При розрахунку кількості протестних дій, кожен день багатоденних протестів рахувався за одну протестну дію. Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. Щодо джерел інформації про згадані події просимо звертатися за контактами нижче.
Контакти:
Володимир Іщенко + 38 097 3964499
Дарина Коркач + 38 098 2769511