Трудовий кодекс
Віталій Дудін
„Покращеннями”, обіцяними новим Трудовим кодексом (ТК), сьогодні лякають навіть ті, хто його створив. Збанкрутілі опозиціонери з БЮТ та „репресовані” за майнові оборудки профбюрократи із ФПУ критикують своє дітище, відчайдушно намагаючись завоювати симпатії мас. Українські ліві активісти ще з моменту прийняття першої редакції цього документу у 2008 році вказували на його небезпеку: він може поховати права профспілок, зняти обмеження з експлуатації, знищити гарантії від звільненні. Скандально-відома „модернізація” трудового законодавства зачіпає інтереси мільйонів громадян, та обґрунтовується, по-суті, двома речами. Перед усім, проти чинного КЗпП висуваються аргументи щодо його застарілості. При цьому забувають, що 40-річний КЗпП в рази молодший „Кодексу Наполеона” 1804 року, положення якого відтворюються у цивільному законодавстві кожної „демократичної” країни. А другий аргумент, пов’язаний безпосередньо з першим — кодексу інкримінується його надмірна „соціалістичність”, оскільки він з’явився в радянську епоху. Стверджується, що він надмірно сприяє працівнику. Нібито щорічно список українських мільярдерів у журналі „Форбс” поповнюється новими іменами шахтарів, вчителів та сталеварів… Хазяї життя переконують у необхідності нового, „капіталістичного” кодексу. І це не зважаючи на те, що українці знають, шляхом яких злочинів збудовано цей лад і ціною якої несправедливості він підтримується.
Панове, котрі в якості чеснот нового ТК наводять його „ринковість”, здається, навіть не мають на меті переконати рядового громадянина у доцільності прийняття акту. Вони щиро упевнені у своїй правоті: оскільки відносини в нас де-факто змінились, то потрібно їх і оформити де-юре. Іншими словами, наша доля — терпіти ті умови, які вони нам нав’язали. Мало того, що економіка, зведена кров’ю і потом попередніх поколінь, була відібрана на користь купки мільярдерів, так тепер вони встановлюють, на яких умовах усі ми будемо там працювати.
Відзначимо, що нинішній КЗпП і так змінений шляхом поправок на 80% під тиском ринкових реформ, що впроваджуються в Україні останні 20 років. То чи дійсно цей документ настільки „соціалістичний” як його малюють? Насправді ж, як свідчить історія, кодекс не був таким вже з моменту прийняття у 1971 році. Його норми відтворювали існуючі на той час стандарти Міжнародної організації праці і мало різнились від подібних актів капіталістичних країн. Пояснюється це, зокрема, й тим, що держава була тим самим роботодавцем, права якого прописувались на рівні закону. Хоча, погодимось із роботодавцями, цей документ є значно більш соціалістичним, аніж пропонована заміна.
Історичний приклад
Мабуть, справжнім утіленням соціалістичного закону був КЗпП 1922 року. Його можна назвати революційним не лише для свого, але й для нашого часу, оскільки він встановлював надвисокий захист людини праці.
Шестигодинний робочий день встановлювався не лише для неповнолітніх, а й для осіб, „зайнятих розумовою і конторською працею” (ст. 96); пізніше тривалість було знижено до 5 годин. У ст. 40 закріплювалось, що до закінчення терміну випробування працівник вважався безробітним, тобто на час випробувального терміну йому підшукувалась робота. За загальним правилом, матеріальна відповідальність працівника обмежувалась третиною його заробітку. Зараз же вона може досягати розміру цілої зарплати. Випробувальний термін для робітника становив не більше шести днів, а для службовців — не більше місяця (зараз ці строки становлять, відповідно, один і шість місяців). Робітник чи службовець у будь-який час міг розірвати договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це адміністрацію наймача за сім днів (ст. 46), а не за два тижні як сьогодні. Вражає трактування прогулу. Під ним розумілась неявка на роботу… „більше трьох днів підряд, або в цілому більше шести днів на місяць без поважних причин” (ст. 47). Сьогодні ж достатньо відсутності на роботі більше трьох годин. Нормативний акт дозволяв роботодавцеві приймати рішення про звільнення працівника лише у разі перебування його під вартою не менше двох місяців. Сьогодні ж, як не дивно, перебування під вартою визнається неповажною причиною відсутності і тягне звільнення за прогул. Дивує, що у Кодексі були відсутні положення про звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, як це передбачено у п. 7 ч. 1 ст. 40 чинного КЗпП. Чи було останнє помилкою з точки зору юридичної техніки або ж черговим проявом піклування держави над людиною праці, наразі достеменно невідомо…
Разом з тим, відзначимо, що документ ніс у собі ті стандарти, які на сьогодні вважаються базовими. Передбачене обмеження надурочних робіт (120 годин), 8-годинний робочий день, особливі пільги для жінок і неповнолітніх, перерва тривалістю не менше 30 хвилин, оплачувана відпустка і збереження робочого місця за особою у випадку її непрацездатності, 42 години безперервного відпочинку щотижня.
Революційний поштовх
Цінність радянського трудового права полягає і в тому, що вже саме його існування змушувало капіталістичні країни „підтягувати” своє законодавства до вищого рівня. Під впливом радянського досвіду сформувалось доктринальне розуміння трудового права як права, що у першу чергу спрямовується на захист людини праці. Трудове право Країни Рад, як і інші перетворення, були наслідком Жовтневої революції та реалізацією її гасел. Ще одним із завоювань Революції 1917 року було проголошення права на безкоштовну освіту, яке, зокрема, знайшло утілення в Кодексі законів про народну освіту УРСР 1922 року. Сьогодні це право існує в дуже деформованому вигляді. Також принагідно можна відзначити, що ми живемо за Житловим кодексом УРСР 1984 року, який також увібрав у собі положення соціалістичного права. Так, до сих пір вважається, що проживання у гуртожитку є невід’ємним правом людини. Новий же Житловий кодекс дозволяє виселяти людину лише за одне „порушення порядку оплати оренди” (навіть не вказана заборгованість!) або й за більш банальною підставою — у випадку закінчення строку, на який укладався договір (сьогодні він безстроковий). Саме з радянської епохи прийшла і безкоштовна медицина.
У багатьох сферах суспільного життя Жовтень надав імпульс до небаченої раніше демократизації. Саме тому нинішнім капіталістам вигідно, щоб комуністичний рух асоціювався виключно зі сталінською диктатурою, хоча історично вона була спрямована і проти Жовтня, і фізично проти її творців.
Демонтаж соціальної держави декларує мету зробити людей більш ініціативними, позбавити від ілюзії того, що „хтось нам повинен”. Адепти неолібералізму пропонують звільнити державу від тих зобов’язань, які вона „не може” виконати та скасувати ті закони, які зараз не діють. Радять більше працювати, аби заробити на послуги гідної якості, що надаватимуться приватними структурами. При цьому, зазвичай, не йдеться про зменшення податкового тиску на трудящих. Нас хочуть навчити не лише змирятись з несправедливістю, але й радіти їй.
Саме проти недобитих гарантій-завоювань Жовтня зараз йде класова боротьба української буржуазії. Її перемога означатиме повернення тих порядків, які існували ще до Революції 1917 року. Конкретно у сфері трудових відносин, робитись це буде вже не під гаслом захисту привілеїв кращих членів суспільства, а під закликом зрівняння в правах і створення вільного й гнучкого ринку праці. Така лицемірна рівноправність означатиме домінування роботодавця, який і так має безліч засобів впливу на трудящих.
Жорсткі покращення
Вважається, що ТК покликаний дисциплінувати працівника, унеможливити з його боку будь-які зловживання, а роботодавця — звільнити від тих обов’язків, які на практиці виконати важко. Хоча ця стаття, виходячи з її назви, присвячена ТК, втім, зупинятись на багатьох подробицях я не буду.
Працівники стануть більш залежними від волі роботодавця. Так нести повну матеріальну відповідальність зможуть, фактично, усі працівники; строк притягнення до дисциплінарної відповідальності буде збільшення із шести місяців до 1 року; роботодавець встановить відео-контроль за працівником. Працівник, що пройшов завдяки роботодавцю курси підвищення кваліфікації, позбавиться права змінити місце роботи, допоки не відпрацює „вкладених” у нього грошей. Розширення влади над працівниками змусять їх ще рідше сумніватись у правоті свого начальника.
Відсутність колективного договору дозволить роботодавцям видавати власні нормативні акти. Їх порушення — як і порушення „чесного джентльменського” — тягнутиме відповідальність роботодавця лише перед своїм сумлінням. Згода профспілки не буде потрібна при встановленні 12-годинного робочого дня, відео-спостереження чи подовженні випробувального строку до 6 місяців. Знищення профспілок відбудеться через приниження їх ролі до рівня громадянських організацій.
А найповніше ідеал гнучкої зайнятості реалізовуватиметься на малих підприємствах (до 20 осіб). Там законно буде змусити працювати у вихідні, звільняти дозволять за два тижні, а знижувати зарплату, попередивши у місячний термін. Обіцяють, що це спростить роботу малому бізнесу і виведе працю із тіні. Однак самі ж підприємці зізнаються в тому, що виконання усіх зобов’язань, визначених КЗпП, було б можливим, якби не обтяжувалось недолугою податковою системою та корупцією.
Односторонній договір
Мета реформ полягає в тому, щоб дозволити роботодавцям без зайвих проблем змінювати умови праці. Адже зараз прибутки капіталістів дещо стримуються через дотримання певних формальностей, зокрема, через необхідність отримувати згоду працівника або ж повідомляти його про зміни за певний час. Чому, запитують власники, працівника потрібно попереджати про погіршення умов праці за два місяці, якщо сторони є рівними? Бо жоден закон не зобов’язує працівника попереджати роботодавця про грядуще підвищення своєї зарплатні у місячний термін… Та почекайте — ви серйозно вважаєте, що в умовах капіталізму працівник може поставити роботодавця перед фактом зниження його прибутку, приміром, із завтрашнього дня?
Ураховуючи цю особливість трудових відносин, зрозуміло, що така «зрівнялівка» сторін на ділі не буде мати нічого спільного зі свободою договірних відносин навіть у буржуазному розумінні цього терміну. Оскільки диктувати свою волю зможе лише сильніша сторона.
Україна — це держава, де трудового законодавства часто не знають не лише працівники, але й роботодавці. Тіньова економіка (котрою охоплено до 60% підприємств) живе за власними законами, які, частіше за все, видумуються босами в кожному конкретному випадку. Можна сказати, що нинішній КЗпП виконував специфічну роль — фіксував високі соціальні стандарти і передбачав механізм боротьби за їх досягнення — профспілки. Та в умовах слабкості профспілкового руху, звичайно, ці норми не могли бути дотриманими. Тому подальші зміни на користь власників матимуть катастрофічні наслідки.
Більш радикальні ринкові фундаменталісти обґрунтовують трудову реформу з куди більш людожерських позицій: вони стверджують, що трудове право має передусім сприяти конкуренції та розвитку бізнесу. Група під керівництвом печерного неоліберала і (яке співпадіння!) міністра соціальної політики Сергія Тигіпка підготували свій ТК, положення якого інакше, аніж революційними не назвеш, оскільки вони якраз ламають усталене навіть для капіталізму уявлення про права робітника. Цей проект „монстра соцполітики”, за великим рахунком, скасовує поняття мінімальної заробітної плати, дозволяє відмовляти у прийнятті на роботу навіть при відповідності вимогам вакансії, звільнення не лише не потребує згоди профспілки, але й при цьому про двохмісячний строк попередження працівник може лише мріяти, якщо не має трирічного стажу на конкретному підприємстві.
Не виправдає сподівань
Висловлюючись мовою авторів проекту, їм не вдасться посприяти соціальному діалогу. Адже апатія працівників може змінитись на цілковитий і неконструктивний відчай.
Не в останню чергу трудову реформу пояснюють необхідністю створення умов для залучення інвестицій. Мовляв, іноземний капітал не буде працювати, допоки не побачить «підходящего» трудового законодавства. Але, добре для когось чи погано, ситуація не зміниться навіть із повним закріпаченням українських робітників. Якщо чиновники дійсно бажають покращити ситуацію, то для початку їм треба спробувати не займатись корупцією та рейдерством хоча б деякий час. Адже саме це найбільше лякає західних інвесторів. Звісно, ми не пов’язуємо прихід іноземних капіталістів хоч із якимись покращеннями, та в даному випадку ми маємо доказ особливої цинічності привладної української еліти.