Сучасні суспільства дедалі більше характеризуються культурним різноманіттям. Усвідомлення цього стає важливим не лише для наукового аналізу, а й для формування політик миру та соціальної згуртованості, особливо у країнах, що переживають війну або післявоєнне відновлення.
Учасниця дослідницької команди”Caring to Survive, Surviving to Care“, докторка соціології Юлія Сорока, у статті “Культурне розмаїття у соціологічній перспективі: полікультурне суспільство, влада, діалог” розкриває поняття полікультурного суспільства. Концепція підкреслює, що сучасні суспільства не є однорідними: у них співіснують різні культурні групи, цінності й способи життя, які пов’язані з соціальними відносинами та владою. Це розуміння є важливим для формування стійкого миру.
Походження концепції пов’язане з постструктуралістськими теоріями, за якими соціальна реальність є фрагментованою і складається з багатьох різних культурних світів. Та підходами Питирима Сорокіна про нерозривну єдність індивіда, суспільства та культури і П’єра Бурдьє про соціальний простір позицій і боротьбу за ресурси, владу та престиж.
Розвиток поняттія також пов’язаний з дослідженнями європейського суспільства, яке формувалося під впливом багатьох культур, і наразі плюралізм посилюється глобалізаційними процесами. В цей момент зростає роль толерантності, адже таке суспільство може існувати лише тоді, коли люди здатні приймати відмінності інших. Водночас соціальні науки інколи проявляють “полікультурну сліпоту” — коли дослідники визнають різноманітність у минулому або в далеких суспільствах, але майже не помічають її в сучасному суспільстві.
Культурне розмаїття та неоднорідність продовжують бути джерелом побоювань і страху. Це пов’язане також з вузьким розумінням культурного як етнічного чи національного, коли констатація неоднорідності стає претензією на замах на культурну монополію національної держави. Таких проблем не виникає, коли полікультурність розуміють не тільки у вимірі етнічності, але й раси, класу, гендеру, освіти, стилю життя, інших соціально значущих розрізнень та концептуалізують як невід’ємну характеристику суспільства, — підкреслює Юлія Сорока.
Тож інклюзивний підхід у формуванні суспільного дискурсу, вибудований в ході діалогу поза “гарячою фазою” конфлікту, є важливою умовою стійкості суспільств під час повоєнного відновлення.