Турбота про інших – через соціальну роботу, волонтерство та піклування про членів родини та найближчі кола – дозволила українському народу вижити під час російської агресії.
Про це у своєму блозі “Чого нас навчає український досвід про економіку догляду у воєнний час?” для LSE пишуть учасниці дослідження “Caring to Survive, Surviving to Care” Агнешка Фаль-Дутра Сантос, Елізабет Прюгль та Юлія Сорока.
Дослідниці визначили чотири основні сфери соціальної репродуктивної праці, які підтримують функціонування суспільства в умовах війни та скорочення державних видатків.
Домашнє господарство та домашня праця
Через знищення або недоступність державних мереж догляду та освіти значний тягар піклування про дітей лягає на сімʼю, переважно на жінок. Це також стосується літніх членів сімей, для піклування про яких сім’ї або приймають рішення лишатися в небезпечних регіонах або постійно стикаються з труднощами при спробах організувати дистанційне піклування чи періодичні візити.
Сусідські та сімейні мережі
Заради виживання в умовах жахів війни в Україні відбувся сплеск солідарності, коли сусіди організувалися, щоб ділитися їжею, водою і навіть електроенергією. А сімʼї заради розширюються, часто включаючи літніх родичів, зокрема літніх жінок, які самі забезпечують догляд за дітьми.
Волонтерство та громадянське суспільство
Волонтерство також частково є соціальною репродуктивною працею. Випікання пирогів, доставка гуманітарних посилок, зустріч внутрішньо переміщених осіб на залізничних станціях та організація заходів є частиною роботи волонтерів. Громадські організації також часто переорієнтовують свою діяльність на гуманітарну допомогу.
Турбота через державу
Соціальні працівниці виконували значну роль у подоланні наслідків війни. Вони повернулися до своїх підопічних з перших днів війни, попри небезпеку для власного життя. А зараз мають додаткове емоційне навантаження, пов’язане з подоланням страхів та тривог тих, хто перебував під їхньою опікою. Однак соціальна робота залишається однією з найменш оплачуваних галузей державних послуг в Україні, і цей сектор виснажується.
Дослідниці підкреслюють, що доглядова праця, наряду з забезпеченням виживання для суспільства, виснажила тих, хто її виконує. Це здебільшого жінки, соціальні працівниці, волонтерки та активістки.
“Для кращого відновлення необхідно визнати невидиму працю в домогосподарствах та громадах. Краща доступність державних послуг, включаючи послуги з догляду за дітьми та людьми похилого віку, а також психічна допомога та підтримка самих опікунів, необхідна для того, щоб українці могли не лише вижити, а й відбудуватися та відновитися. Ті, хто надає допомогу, повинні бути залучені до процесів політики та планування, щоб їхній досвід та знання можна було використовувати під час розробки процесу відновлення”, — наголошують дослідниці.