Чи правильно в Україні рахують протести (частина 1)?

Володимир Іщенко

Статистика протестів важлива не лише для задоволення наукового інтересу. Які проблеми найчастіше виводять людей на протест? Хто найчастіше бере участь у протестах? Проти кого спрямовані протестні дії? Як влада реагує на різні види протестів – репресіями, поступками чи ігноруванням? Які з тактик протесту виявляються більш успішними у конкретних обставинах? Наскільки радикалізоване суспільство не на словах, а на практиці? Це все непусті питання для активістів та політиків, що мають розуміння необхідності далекоглядної стратегії боротьби. Адже в такому разі важливо спиратися не лише на суб’єктивні оцінки, не лише на далекоглядні узагальнення з одиничних подій чи кампаній, що можуть бути хибними в інших місцях та за інших обставин, а на систематично зібрані дані. Крім того, статистика протестів, як і будь-яка інша статистика може отримувати безпосереднє політичне значення і слугувати аргументом у повідомленнях для широкої громадськості, дискусіях з опонентами та владою. Зокрема, кількість мирних зібрань в Україні отримала такий політичний вимір в контексті кампанії на захист свободи мирних зібрань, якій і на цій сесії Верховної Ради загрожує прийняття нового/старого законопроекту №0918 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», який передбачає обов’язковий 2-денний термін сповіщення та вводить інші обмеження на мирні зібрання. У цій ситуації співставляючи кількість репресій (наприклад, судових заборон проводити акції) з кількістю протестів можна було б приблизно оцінити ступінь проблеми з дотриманням права на свободу зібрань та в яких областях Україна вона стоїть найбільш гостро.

Де ж можна дізнатися статистику про протести? Для підтвердження своїх аргументів завжди дуже непогано посилатися на щось офіційне, солідне, підтверджене Великою Круглою Печаткою державного органу. «Офіційна статистика» звучить дуже поважно, поки не починаєш з нею ретельно працювати і дізнаватися, як вона збирається. Спробуємо розібратися в доступній офіційній статистиці, яка могла б допомогти з аналізом протестів та/або мирних зібрань.

На сайті кампанії «За мирний протест!» зроблена важлива робота – зібрані наявні на даний момент найсвіжіші дані з доступної офіційної статистики: кількість «масових заходів» за інформацією Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ за 2012 рік та кількість мітингів та демонстрацій проведених громадськими організаціями, поки що за 2011, за інформацією Державної служби статистики.

Почнемо зі статистики МВС. Як випливає з їх відповідей на інформаційні запити, фіксується кількість «масових заходів» – термін, «який використовується в органах внутрішніх справі і включає в себе заходи громадсько-політичного, релігійного, спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що проводяться з нагоди відзначення офіційних (державних), професійних, релігійних свят, пам’ятних дат, а також з ініціативи політичних партій, рухів, громадських об’єднань, релігійних конфесій, громад, окремих громадян, спортивних організацій, закладів культури». Це визначення означає, що «масовий захід» може означати як політичний протест, так і хресну ходу, футбольний матч, рок-концерт, вшанування пам’ятної дати і ще дуже багато дуже різного роду подій. При чому імовірність заборони або іншої репресії проти таких різних подій також дуже різна: для політичного протесту набагато більш імовірна, ніж для спортивного чи культурно-видовищного заходу. Це означає, зокрема, що некоректно рахувати співвідношення судових заборон та загальної кількості «масових заходів» і робити з цього висновки про ступінь дотримання права на мирні збори. Включення до розрахунків великої кількості заходів, щодо яких фактично не існує мотивів для заборони, суттєво занижує реальну ступінь проблеми з можливістю проведення опозиційних до правлячого класу протестів.

Поглянемо на кількість масових заходів у минулому році. Загалом МВС зафіксувало більше 235 тис. масових заходів 2012 р. Серед них більше 150 тис., тобто майже дві третини, це саме спортивні, релігійні, культурно-видовищні та малозрозумілі «інші» заходи. Ще 63 тис. складають політичні та майже 22 тис. соціально-економічні масові заходи (до речі, зовсім не згадані в основному визначенні «масового заходу»!). Питання виникають уже на цьому етапі: як саме визначається політичний, соціально-економічний, релігійний тощо «характер» масового заходу? Критерієм є характер події, характер організаторів, характер вимог? Чи може один і той самий захід рахуватися в двох і більше категоріях? Пікет організований політичною партією з соціально-економічними вимогами буде вважатися політичним чи соціально-економічним? А акція протесту профспілки з політичними вимогами? Концерт на підтримку кандидата в депутати парламенту культурно-видовищний чи політичний? На жаль, у відповіді на жоден запит чіткого визначення категорій масових заходів не надано. Підозри викликає й висока частка «інших» заходів. Загалом по Україні їх було близько 18% у минулому році, але в Черкаській області, наприклад, 54%, Чернігівській – 43%, у Харківській – 34%. Тобто в деяких областях від третини до більше половини масових заходів було неможливо віднести до жодної з основних категорій, що свідчить або про неадекватність класифікації масових заходів, або про відсутність чітких визначень та критеріїв розрізнення категорій, або про непослідовність їх застосування у різних областях.

Розглянемо окремо політичні масові заходи, очевидно, найбільш імовірні об’єкти репресій. Якщо кількість інших категорій масових заходів з року в рік відрізняється не більше ніж у два рази, то кількість політичних заходів може відрізнятися на більш, ніж у 20 разів: у 2011 році було зафіксовано 2,8 тис., а в 2012 – 63 тис. Найбільш імовірним поясненням таких різких коливань можуть бути вибори. І справді, у інший передвиборчий 2007 рік МВС нарахувало 46,5 тис. політичних масових заходів, а в 2008 знову набагато менше – 6,3 тис.

63 тис. політичних масових заходів за рік означає, що щодня всередньому мало відбуватися близько 173 політичних заходів по країні, що виглядає дуже великою кількістю. Висловлювалися припущення, що сюди записуються усі агітаційні намети та зустрічі з учасниками виборчих перегонів. Однак, під базове визначення масового заходу, наприклад, агітаційні намети підпадає хіба з великою натяжкою, адже визначення передбачає, що у масовому заході має брати участь «значна кількість громадян». Скільки насправді є «значна кількість» – тут відкривається широкий простір для інтерпретацій. У будь-якому разі, якщо передвиборна кампанія може збільшувати загальну кількість політичних заходів у 20 разів, така статистика є дуже поганим показником для протестної активності.

Але найбільше запитань викликає розподіл політичних масових заходів за областями. Найбільше заходів (як політичних, так і загалом) зафіксовано в АР Крим, причому розрив із майже всіма іншими областями перевищує два рази. Розрив із Хмельницькою областю, в якій проживає всього в півтора рази менше людей, ніж у Криму, тридцятикратний. Звісно, не варто припускати лінійну залежність між кількістю населення та кількістю масових заходів. Однак, з того, що ми знаємо про вуличну політику і про політику в Україні, зокрема, ми мали б очікувати найвищу кількість заходів у Києві. У столиці не тільки проживає більше людей, ніж у будь-якій окремо взятій області, крім Донецької та Дніпропетровської, а й зосереджені органи влади, посольства, центральні офіси багатьох приватних компаній та політичних партій. Крім того, і ресурси для протесту в столиці найбільші.  Однак, за кількістю політичних масових заходів Київ посередині списку – на 11-му місці. У Рівненській області, в якій проживає в 2,5 рази менше людей, ніж у столиці, число політичних масових заходів перевищує кількість київських майже в 5 разів. На Рівненщині або в Криму в минулому році відбувалася особливо насичена подіями передвиборча кампанія чи якесь інше масштабне політичне протистояння, про яке ми не знаємо?

Навіть більш неймовірний регіональний розподіл робить статистику соціально-економічних масових заходів у принципі непридатною для користування. МВС фіксує меншу кількість соціально-економічних заходів порівняно з політичними в усіх областях, крім Криму. Якщо ставитися до цієї статистики всерйоз, то слід робити висновок, що 86% (!!!) усіх соціально-економічних заходів в країні відбулися в нашій південній автономній республіці, ще 5% у Києві, а на решту України залишається мізерних 9%.

Дуже імовірна відсутність чітких візначень категорій масових заходів, а, відповідно, і неможливість їх послідовного застосування означає, що МВС навряд систематично фіксує одне й те саме явище в усіх областях. Поруч з тим фактом, що в одній купі опиняються і масові заходи явно непротестного характеру (і таких за даними МВС більшість), і тим, що політичні масові заходи фактично зводяться до подій передвиборчих кампаній принаймні в роки, у які проходили вибори в центральні органи державної влади, робить посилання на статистику масових заходів МВС дуже сумнівним в контексті аналізу ситуації з дотриманням права на мирні зібрання та аналізу вуличної протестної активності.

Чи кращим є альтернативне джерело офіційної статистики протестної активності – дані Державної служби статистики?

Далі буде 

Кількість масових заходів Україні у 2012 р. згідно з інформацією МВС

Область Загальна к-ть масових заходів Політичних Соціально-економічних Спортивних
АР Крим 33480 10877 18662 211
Рівненська 15084 8385 13 207
Дніпро-петровська 13253 5332 542 203
Львівська 18560 3643 196 187
Херсонська 4963 2917 135 64
Донецька 5167 2900 91 101
Харківська 10091 2468 48 175
Луганська 5864 2399 86 193
Вінницька 8733 2295 57 147
Одеська 10253 1883 158 75
м.Київ 5582 1816 1173 250
Житомирська 7992 1647 23 52
Київська 11565 1625 185 167
Чернігівська 8504 1497 2 34
Тернопільська 9958 1366 18 236
Полтавська 5918 1355 44 93
Запорізька 3672 1332 3 17
Черкаська 7710 1255 82 65
Волинська 5815 1248 47 117
Сумська 5610 1229 18 201
Івано-Франківська 6466 1124 11 57
Миколаївська 3648 1112 91 107
Кіровоградська 3362 1011 31 84
Чернівецька 4630 862 12 41
Закарпатська 9325 861 31 1966
Хмельницька 10116 354 22 12
м.Севастополь 447 208 17 24
УСЬОГО у 2012 році: 235768 63001 21798 5086
У 2011 році: 153373 2834 18038 4526
У 2010 році: 260520
У 2009 році: 156469
У 2008 році: 153731 6308 27852 3709
У 2007 році: 206495 46530 24945 2686

 …продовження

Область Загальна к-ть масових заходів Релігійних Культурно-видовищних Інших
АР Крим 33480 1401 1702 627
Рівненська 15084 4694 271 1514
Дніпро-петровська 13253 4237 1672 1267
Львівська 18560 11533 524 2477
Херсонська 4963 1470 116 261
Донецька 5167 992 157 926
Харківська 10091 3472 451 3477
Луганська 5864 902 2087 197
Вінницька 8733 4579 732 923
Одеська 10253 3563 2002 2572
м.Київ 5582 415 274 1654
Житомирська 7992 4022 125 2123
Київська 11565 5029 1058 3501
Чернігівська 8504 2893 440 3638
Тернопільська 9958 6414 428 1496
Полтавська 5918 2244 94 2088
Запорізька 3672 1782 177 361
Черкаська 7710 1764 360 4184
Волинська 5815 3735 263 405
Сумська 5610 2327 731 1104
Івано-Франківська 6466 4912 84 278
Миколаївська 3648 1301 138 899
Кіровоградська 3362 838 325 1073
Чернівецька 4630 2461 157 1097
Закарпатська 9325 4268 831 1368
Хмельницька 10116 7505 58 2165
м.Севастополь 447 91 31 76
УСЬОГО у 2012 році: 235768 88844 15288 41751
У 2011 році: 153373 77176 14372 36427
У 2010 році: 260520
У 2009 році: 156469
У 2008 році: 153731 77994 13785 24083
У 2007 році: 206495 94200 11885 26249

Опубліковано Всеукраїнською ініціативою «За мирний протест!»:

http://www.zmina.org.ua/2013/02/neyakisnyj-zakon-pro-protesty-mozhe-pohirshyty-stan-svobody-zibran-v-ukrajini/

Володимир Іщенко

кандидат  соціологічних наук, керівник проекту моніторингу протестів, репресій і поступок Центру соціальних і трудових досліджень, викладач кафедри соціології НаУКМА

Блог автора

Завантажити повну версію тексту


Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром соціальних і трудових досліджень з кінця вересня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа. Проект здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Центр соціальних і трудових досліджень — незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. Серед основних напрямків роботи: вивчення суспільних рухів, освітньої та містобудівної політики, робітничого класу та проблем бідності. Експерти Центру — викладачі, аспіранти та випускники Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Чи правильно в Україні рахують протести? (частина 2)

При використаннi матерiалiв сайту обов’язковим є посилання на Центр соціальних і трудових досліджень

Post a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Top